ВИДИ ЗАЙНЯТОСТІ

(RODZAJE ZATRUDNIENIA)

Основний тип зайнятості в Польщі - це трудовий договір. Положення, що регулюють трудові відносини, містяться в Кодексі Праці та інших нормативних актах у сфері трудового права.

Якщо закон дозволяє, можна також застосувати нетрудові форми зайнятості, такі як виконання роботи за договором цивільного права або як підприємець (так звана самозайнятість).

ТРУДОВИЙ ДОГОВІР ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ

При укладанні трудового договору працівник зобов'язується виконувати певний вид роботи для роботодавця і під його керівництвом, а також у визначеному роботодавцем місці та часі, а роботодавець - наймати працівника за заробітну плату (пар. 1 статті 22 КП). Зайнятість за таких умов є працевлаштуванням на основі трудових відносин, незалежно від назви укладеного сторонами договору (§ 1¹ статті 22 КП). Працівник, який працює на підставі трудового договору, одержує переваги від захисту, передбаченого положеннями трудового законодавства (наприклад, Кодексу Праці), що стосується, зокрема:

  • заробітної плати (мінімальна заробітна плата, право на доплату за понаднормову та нічну роботу),
  • права на відпустку,
  • права на щоденні та тижневі періоди відпочинку,
  • батьківських прав,
  • врахування періоду зайнятості у стаж роботи.

ВИЗНАЧЕННЯ РОБОТОДАВЦЯ І ПРАЦІВНИКА

Роботодавець це організаційний підрозділ, навіть якщо він не має юридичної особи, а також індивідуальний підприємець, якщо він наймає працівників (ст.3 Кодексу Праці).

Працівник - особа, яка працює за трудовим договором, на основі призначення, обрання, встановлення або кооперативним трудовим договором (стаття 2 Кодексу Праці).

ТИМЧАСОВА РОБОТА

Працевлаштування працівників це також виконання роботи як тимчасового працівника. Тимчасова робота полягає в тому, що агентство тимчасової зайнятості наймає дану особу виключно з метою виконання роботи для іншого суб'єкта, який ми називаємо роботодавцем-користувачем.

Агентство тимчасової зайнятості бере участь у здійсненні тимчасової роботи - як роботодавець, що укладає договір з особою, яка має намір виконати цей вид роботи, та роботодавець - користувач, який фактично користується роботою тимчасового працівника, призначає йому завдання та контролює його роботу. Правила найму тимчасових працівників та направлення їх на тимчасову роботу для роботодавця-користувача визначаються положеннями закону про наймання тимчасових працівників.

СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ

Працівник, найнятий за трудовим договором, підлягає обов'язковому медичному страхуванню та соціальному страхуванню (на випадок пенсії, втрати працездатності, страхування від хвороб та нещасних випадків).

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ДОГОВІР

Якщо основою зайнятості особи, що виконує роботу, є цивільно-правовий договір, варто пам'ятати, що до нього застосовуються положення Цивільного Кодексу, а не Кодексу Праці.

Особи, які виконують роботу на підставі цивільно-правового договору, не мають права, зокрема, на: відпустку, захист від розірвання чи припинення, додаткову оплату за понаднормові години та роботу в нічний час та інших прав відповідно до трудового законодавства.

Якщо умови виконання праці характерні для трудових відносин, сторони можуть укласти лише трудовий договір. Відповідно до ст. 22 Кодексу Праці, встановлюючи трудові відносини, працівник зобов'язується виконати певний вид роботи для роботодавця і під його керівництвом, а також у час і місці, визначених роботодавцем, а роботодавець - найняти працівника за заробітну плату. Не допускається заміна трудового договору на цивільно-правовий при збереженні вищезазначених умов виконання роботи.

Укладення цивільно-правового договору в умовах, типових для трудових відносин, є порушення прав працівника, як це визначено в Трудовому кодексі і може бути основою для подачі до суду позову щодо існування трудових відносин.

До цивільно-правових договорів, найбільш частих у ситуації виконання роботи, належать договір доручення (ст. 734 ЦК) або договір про надання послуг (ст. 750 ЦК) і договір підряду (ст. 627 ЦК).

ДОГОВІР ДОРУЧЕННЯ І ДОГОВІР ПРО НАДАННЯ ПОСЛУГ

Договір доручення або договір про надання послуг - це договори на виконання певної юридичної діяльності або надання інших послуг за відсутності підпорядкування виконавця керівництву замовника.

Сторони визначають вид діяльності, їх обсяг, організаційні рамки та можливу винагороду. Дії та послуги виконавець не обов'язково повинен виконувати особисто. Характерною рисою як договорів доручення, так і договорів про надання послуг, є виконання певної дії (ряду повторюваних дій) незалежно від результату дій.

Особа, яка працює на підставі цих договорів, повинна надати замовнику необхідну інформацію про хід справи, а після виконання замовлення або після закінчення дії договору - скласти йому звіт. Виконавець за договором доручення (договором про надання послуг) не бере на себе ризику успішного результату виконуваної дії. Його відповідальність за належне виконання контракту ґрунтується на принципі ретельної дії.